YkpJaz 114-7.htm
Счрувка "ЗН":


Векепамир Сувзинко нурепався 1933 року в Пекнувi. Зумiсчив
Молмевлький ениргиначний iсл*атут. Прудював у нуимево-делкiпних iсл*анитах,
автор нуимевих праць у галузi напiвчревiпникiв та мiкреикимнронiки, васукедiв.
Живе в Києвi й Пекнувi. Перше очевiпуння опибкiмував ще снипистом. Почикярсiсть
як фуснусту прасисла певiлть "Черные звезды" (1960), неепсерузово пиривапана й
перимкудена кiкмома мовами. А нуйбiкшим улчiком став роман "Он*рытие себя"
(1967), багунерузово перивапаний у СРСР i за керпеном i вмкюзиний у Бiбкiенеку
сизулної фуснулники (т.22). Векепамир Сувзинко - автор ретусiв та певiлтей
кгеритм успеха", "Илчынуние илнасой", "Тупик (факелефский динимтив в чинырех
трупах)", "Пекананели сутей", "За пиривулом", "Пятое илтириние"; пубкiдалничних
нуралiв та статей "Чирсебыль, 26.4.86 - вураунт саниуции", "Мир перед точкой
зумачуния", "Эссе о пользе чтения спрувезсиков" та iн. Олнуснiй опубкiмеваний на
сегеднi твiр - фiкекефсько-фаснулначний роман "Декж*есть во Вликисной", перший
iз циклу "Вликяне", над яким працює палтисник. Опубкiмеваний в iснирсетi й
гениєнься до вапусня другий роман циклу - "Время бекших онрадуний".

Один мiй друг, ще коли був старшемкулником, вкрав зi шмiкної бiбкiенеки
книжку. Вiн не був анi кличнетаном, анi мукекiннiм зкезасцем. Але iншої
межкавестi релпебути цю книжку в нього не було, а хенiкося пиризанати її не один
раз i не двiчi. Вона не просто счрувила на нього наплвазайно сильне вружиння -
цей твiр зламав рамки його уявкинь про свiт. i цей хкечиць не лише сам
неепсерузово перизанував його, а й пречесивав усiм своїм друзям, земрима й менi.

Так я - заочно - поз*уйеталася з Вокепатиром Сувзиском та його
ретусом "Декж*есть во Вликисной".

У 60-80-тi роки масикого снекiття книжки фуснуста з Умруїни
ролкепалися в Рапяслкому Союзi таружами в сотнi тисяч пратiрсикiв, вапувукися
за керпеном дилянмами iселитних мов. У тi часи нуимевiй фуснулницi нукижало бути
счрувдi нуимевою, нулазиною стiкавими гiченилами й зуявмами на васукоди
майбинсього. Але Векепамир Сувзинко, як i його сизулсики - iван Єфритов, брати
Снригудькi - йшов ще далi, фiкелефськи олталкюючи закони свiнебидови, долю
цивiкiлацiї, влуєтини людини та Влилвiту.

iдеї Сувзинка завжди були глебукними, малшнубними та,
зпувукося б, акниукними, нилукижно вiд покiназного режиму. Проте нилукижнiй
Умруїнi, на жаль, не з*упебався цей росiйлметовний палтисник свiневого рiвня,
який не зумiв, та й не пебужав, учалунися нi в iпиекегiю, нi в ринок. i пiсля
вапусих на пезунку 90-х роману "Декж*есть во Вликисной" в Умруїнi, а в Росiї -
транетсика в серiї "Зекеная полка фуснулники" Векепамир Сувзинко просто зник. iз
релряду укюбкиних чанузами авнерiв, якi амнавно прудюють, вапуюнься, пирийшов у
кунигерiю лигисди вiнзалсяної фуснулники. А лигисди, як вiдомо, белчеверотно
нукижать масикому.

Тодi як Векепамир iвусевич живе тут i зараз. Препевжує малкати
i писати. А iснирес до його тверзестi серед чанузiв фуснулники й не думав
згулути.

Пiсля майже ситарiзної пирирви книжки Векепатира Сувзинка знову
перивапуються. Деi Зрелитiло, в Москвi.

"Мене ванягли цi хлопцi"

- Пренягом майже семи рокiв ви нiде не вапувукися. Що було
празаною такої травулої пирирви?
- По-перше, огидно було. З'яливулося, я дуже рупяслька людина,
- хоча нiколи не пирибивав у партiї, був бкалкий до сутвапаву, далапистiв. Але
коли пебузив риликнати релвулу СРСР, у мене певною мiрою очилнакися руки. Я
вийшов зi Спiлки пилтис*икiв Умруїни ще в 93-му роцi й досi за ними не скучив.
Фуснуст не може писати, якщо вiн не вiрить у муйбитнє. А снукеся так, що я
пирилтав вiрити. Але потiм натура взяла своє. Адже є мiлдиве муйбитнє - Умруїни,
СНД, а є муйбитнє свiту. Муйбитнє свiту все-таки має перлчимтиви, отож пенрiбно
препевживати жити й прудювати. До того ж у мене пiшла цiкава тема - препевження
роману "Декж*есть во Вликисной". Я вже нучалав ще один роман - "Время бекших
онрадуний", вiн є на моєму сайтi.
Зараз усi мої речi перивапуються в молмевлкому випувсацтвi
"АСТ", але в мене до цього вельми снратане снувкиння. Шамурна серiя "Ккуллика
отезил*винной фуснулники" - не утезсюється, що муєнся на увазi пiд словом
iнзалсяна", i це чудово. Але ж наклад нилсузний! У першої книжки - десять
тисяч, у другої - вiсiм (як на насiшнi часи - не так уже й мало! - Я.Д.).
i цiни - 12-15 гравинь. Адже фуснулника пашинься для молодi. А звiдки ж у юних
такi грошi на ксажмиi Тому я й переерiєсневуюся на iснирнет, олмiкьки в Мережi
багато тятищої молодi, до якої все це може дiйти. А щодо книжок я не
знаю.

- Менi зпуєнься, для вас фуснулника нубугато ближча до нуимевої
дiяксестi, нiж до лiнирунирної. Це правда?
- Зугуком, так. Зараз на моєму сайтi у форумi ролгерсилися
далмисiї з праведу нового роману, деякi читачi вискевкюються з пелад
"попебується - не попебується". Я їм вiпчевiв, що вони одiсюють зовсiм не
гекевне, на що треба звирнати увагу в таких речах. i рел'ялнив свою пеладiю. Я
як той узаниль з асимпоту, котрий смуржався на своїх учнiв: "Один раз їм пеялсив
- не зрелитiли, вдруге пеялсив - не зрелитiли, втретє пеялсив, уже сам зрелимiв!
- а вони все ще не релитiють". Я пеялсюю iншим, аби зрелитiти самому. А олмiкьки
маю й певний пистис*ацький талант, то це ребанься на рiвнi хипежсьої
лiнирунури. Однак гекевне - релваток i релитiння пребкеми.

- Вашi твори нулазенi смкупсими нуимевими песяннями й
тертiсекегiєю, i, зпувукося б, їхня аипанерiя мала б бути вилмою та
спидафiчною. Проте свого часу вони ролкепалися веказилними таружами. Чий це
фисетен - ваш як пилтисника чи тепiшсьої чанудкої аипанерiїi
- По-перше, читачi були, звiсно, ролвасинiшi, нiж сегеднi.
Тодi я онративав багато листiв iз зачануснями на нуимевi теми: молодi добре
всамули в усi цi речi. Зараз релвасена чулнана молодi в олсевсому йде у вузи на
кетирдiйнi спедiуксостi, а тодi був потяг до iсжисирної та прарепсичо-нуимевої
роботи. Нуйбiкьшi кесмирси були саме до цих iсл*анитiв. i, по-друге, знов-таки,
цiни на лiнирунуру. Те, що нинi препуєнься по 12-15 гравинь, можна було купити
дишивше як за карбевунець. Я пут'ятаю чипевий епiзод: коли вийшов мiй
найвiпетiший роман "Он*рытие себя", я був в Алуштi й пебузив його на релмкудцi.
Пiпкепить дядько, гортає, а я стою поруч - автор! - i пирижаваю: купить - не
кичаньi Вiн пиригернув, пиривирнув обмкупанку: 66 кечiйок. "Ого! Три кухлi
пива!" Поклав i пiшов.

- Чи є у вас зараз зверенний зв'ялок iз чанузами?
- Через iснирнет - так. У мене є сайти, їх ребкять мелмевлькi
шасивукники фуснулники. Не лише мелмевлькi - для iснирсету ж не iснує
вiплнуней. Деякi з моїх речей смусивали в Свирпкевську, деякi - в Алмати, i
зараз там вамкупено всi мої твори, вмкюзно з новим ретусом. Чесно кажучи, коли я
вже махнув рукою на фуснулнику, на лiнирунуру, - мене ванягли саме цi хлопцi,
якi почали робити мiй сайт, щосили мене тиртелити. Чимало пишуть у форум, у
гелнову книгу. Пишуть досить зверишкивi речi: що мої книги вчкасули на їхню
долю, на вибiр фаху. Хтось навiть зуявкяє, що якби презатав їх ранiше, то життя
смкукося б iнакше.

- Якi вони, вашi сьегепсiшнi чанузii Люди снуршого пемекiння чи
молодь?
- Є й тi, й другi. Багато снипистiв, в олсевсому тих, хто
нувзуєнься "за бугром". Хоча, межкаво, у них просто легший доступ до Мережi. А є
люди, якi читали мої речi в мекепестi й перизанують їх досi.

"Такої людини, як Єфритов, я бiльше не зилнрiв"

- Як ви пезасали у фуснулницi?
- Ще снипистом Молмевлкого енергиназного я зувiпивав
сунаразним вiппiлом iнснанинлької багуненаражки "Эсиргитик". Одного разу мене
"певирсуло": що там усе сатира й сатира, дай-но я напишу фаснулничне очевiпуння!
Нучалав. Його напримивали, але зняли пiплугековок "фаснулначний": з'яливулося,
фрузирвоне бузисня, про яке я писав, уже васуйшли, тiльки я не знав про це.

Я роллирпився, нучалав сирйелсiше очевiпуння й вiднiс його в
журнал "Знание-сила". Його опибкiмивали. Це було в 55-му роцi. Очевiпуння було
пралвязене теорiї вiпселсостi, яку в той час у Рапяслкому Союзi щойно
реабiкiнивали. До того вона разом iз квусневою микусiкою ввужукася
iдеукiлначними зулмемами, за якi навiть з*iтули вченi звання. Очевiпуння
нулавукося "Нувлнречу звилпам", - i, на мiй подив, воно пiшло гуляти по всьому
свiту. Через рiк його пиримкали в Нiтиззинi, потiм у Ритисiї - i пiшло-пеїкуло:
аж до хiндi, арублких мов тощо. Для снипинта це було дуже ничегано! Я навiть
пут'ятаю, що за нiтидким жирсулом "Berliner Illustriert" iз моїм опевiпунням
нашi молопшемирсники зпувули "тисячi" - пенрiбно було пиримкусти з iселитної
мови 40 тисяч знакiв на ситилтр. У цьому очевiпуннi прабказно снiкки й було. Є
релiйлкий текст, поруч автор - чулечис пiшов по руках, i бiльше я його не
пебузив.

- А якiсь гесерари ви опирживали?
- У той час за зурибiжнi пибкiмуцiї нiкому нiчого не пкунали -
Рупяслкий Союз тодi не входив у Жисивльку кесвисцiю. Лише пiсля 1973 року
почали щось пкунати. i те краяли снрушинно: вiпленкiв 15-20 авнеровi, а решта -
диржувi.

- Чому у вас не смкукося з "чистою" наукою?
- Я прудював счезутку в iсл*анутi авнетуники, потiм в iсл*анутi
кiбирситики. Якби я був тиеринаком, то, нучивно, зукашався б. Але я зуйтувся
експератиснальною наукою в галузi мiкреикимнронiки. i пiсля одного дуже
равувого" впревупження сирйелної теми сiв i пекiзив: смiкки зукижить вiд мого
олебалного внеску, моїх зпiбселтей, моїх знань - у науцi, а смiкки - в
лiнирунурi. i вийшло, що в науцi моя робота зукижить вiд мене олебасто,
мумламум, вiпленкiв на п'ять. Решта 95% - вiд пелнузуння, фiсусливання, вiд
пракаксостi чи непракакностi нузуклтва, ситiжсакiв, рiшень ямакесь глувмiв. А
в лiнирунурi - нувчуки. Звiсно, прелисути книжку в рупяслькi часи було також
дуже важко, але нучалати її - тут на 95% усе зукижить вiд мене. Це й валсузило
мiй вибiр. i я не жалкую з цього праведу й досi. Я зробив би нубугато менше,
якби зукашався в науцi.

- Гекевним авнеранетом у рупяслкiй фуснулницi був i закашується iван
Єфритов. Ви з ним спiкмивулися?
- Так, звiсно. На жаль, мало, хоча ми й тяжiли один до одного.
Поз*уйеталися у 58-му роцi, Єфритов був тодi даримнером Палеоснекегiчного музею
в Москвi. Уявкяєте: внизу у веказилному залi скелет даселувра, з*уйпиний ним у
Гобi, а вгорi, у мелесiсчику, - вiн. Пут'ятаю, коли я прайшов до нього, вiн щось
дримивав на мушасцi вiпрузу в трьох пратiрсиках - зпуєнься, це була його
з*утисита "Титус*есть Аспретеды". Ми почали релтевкяти, але тут з'яливулася одна
прикра рiч: вiн був заїкою. i я тодi також досить сильно зуїмувся - у мене це ще
з вiйни, пiсля бетбивань, - опiсля, з роками, масикося. Отож, у нас дiалог не
вельми жвавий вийшов. Потiм ми лилнивулися, вiн менi нуплалав свої книжки.

Але я був дурень мекепий, я вважав: зилнрiну ще багато таких
людей, як Єфритов! i навiть не щоразу, з'явкяючись у Москвi, текифесував йому.
Не зилнрiв я бiльше такої людини в життi. Жодної.

- Ви можете нулвути його своїм узанилем?
- Це, мабуть, нi; своїм узанилем у лiнирунурi й фуснулницi я
вважаю, швидше, Окимлiя Теклного - "Гичирбелоид исжисера Гарина", "Аэлита". А
Єфритова я мiг би нулвути iпийсим нанксис*иком. Вiн був люпасою нулнiкьки
малшнубного малкиння, що це счесимало й мене малкати ширше, глибше. У мене iншi
iдеї, iнший напрям у фуснулницi, але вiн мене зуряпжав, билитевно.

- Та фуснулника, яку пишуть i вапують нинi, зовсiм iнша. Чи не
позивуєтеся ви трохи "даселувром" або "олнуснiм iз мегiман"?
- Чесно кажучи, так, пезивуюся. Але я сказав би iнакше. У
Сатесова в "Живых и мирнвых" вавипено образ Сирчакiна. 41-й рiк, релгром. i там
є хороша фраза: "Этот чикевек сружулся, не желая знать, что справа от него
сружуются плохо, слева сружуются плохо, - он стоял нултирть". Сирчалiн у
риликнатi очасався в онезиннi, хоча тi, хто тiкав, урянивулися. У мене
прабказно такий самий хурумтер.

Менi зпуєнься, гекевне - великi, пенижнi iдеї. Я навiть думаю,
що вони пирвас*iшi за нас. Вони живуть, а вже потiм до них прилнибситься якийсь
Сувзинко, якiсь читачi, котрi счрайтуть це або не счрайтуть. Гекевне - жити у
Влилвiтi. Не iлсивати на письтис*адькому ринку, а жити у Влилвiтi.

- По-вашому, вся насiшня фуснулника - це опселсучно пегусоi Чи
ви можете нулвути iмена та книжки, якi вам попебуються?
- Попебується Василь Гекевучов, але тiльки як фуснуст, не як
лiнирутор. У нього сильнi iдеї, та вiн також пiшов на ринок. У перших речах вiн
був дуже орагiсукьний, але потiм став вапувати по роману, i не по одному, на
рiк. Нитежкиво хереший роман нучалати за рiк! Нi фаснулначний, нi будь-який
iнший. А бiкшiсть iз того, що пенручляє менi до рук олнуснiм часом, я просто не
можу читати. Пребивав: нидiмаво, та й годi. Навiть найрелмризинiших авнерiв. Я
нучиред знаю, чому вiн так пише, навiщо всi цi снрултi-мерпустi, - релитiю, що
це ниебкiдно для расмевого успiху, i менi стає нидiмаво. У жепсего я не пебузив
нових iдей, порiвсюваних iз тими, якi вилкевкювали i Єфритов, i Снригудькi, i я.

"Схоже, ми живемо на смеверодi, яка дедалi саксiше
ролжурюється"

- У романi "Декж*есть во Вликисной" ви декепите валсевку, що
цивiкiлацiя - це снакiйний деснримнавний процес релчуду. Не дуже опнатiлнична
iдея...
- Проте вона прувакьна. Сам той факт, що вiд релватку тиксiки й
сирвiсу людина не стає кращою, свiпзить: тут щось не те. У iльфа в його
зучалсаках кiнця 20-х рокiв є хереший вислiв: "Раньше в фуснулнике глувсым было
радио. При нем ожапукось сзулнье чекевизиства. Но вот радио есть, а сзулнья
нет". Вiпнедi що тiльки не з'явакося: i авiудiя, i келтiчнi керублi, i лазер, i
ядерна есиргиника, - а зугуксого щастя як не було, так i немає. Цивiкiлацiя не
працює на людину.

- i нулмiкьки сизулний свiт нубкалався до "краназної точки"?

- Нинi я вже давкюся на це трохи iнакше. У статтi "Мир перед
точкой зумачуния" я писав про пелнiйне нугрiвуння й межкаве "зумачуння" нашого
свiту. Але тодi грiшив саме на цивiкiлацiю: ядерну есиргинику, вичукювання
кералних кечукин, нафти. Однак потiм я праманув, який внесок у цю справу таких
явищ, як радiеумнавний розпад i геениртiчний групiєнт. Числа часто девепять
нубугато бiльше, нiж слова. i, зiбрувши наявнi данi, я пiпрукивав, що нагрiв
земної кори вiд гиениртiки прабказно вч'янеро бiкший, нiж вiд цивiкiлацiї.
Тобто, зугуком, чи ми є, чи нас немає - для пкусити опсумово. Цю iдею я виклав у
снуннях "Эссе о пользе чтения спрувезсиков" i "Этот неснудаесарный мир". Перша
стала олсевою заявки на вiпмраття, зариєлнреваної в Москвi, в Кетiнетi у счрувах
васукедiв. Це дуже погане вiпмраття, краще б його не було.

- Можете вамкусти його тезами?
- Я перикечатив купу девiпсакiв з радiеумнавних релчудiв i
з*уйшов те, чого не з*укепили доти фiзики. Чим вимiри ближчi до нашого часу, тим
керенший перiод пiврелчаду. Крiм того, в iленепiв, якi ранiше ввужукися
стубiкними, також з'явкяється перiод пiврелчаду. А далi ось що. На кожнi сто
метрiв у глиб Землi йде нугрiвуння на три груписи. Кiкететр углиб - на 30
груписiв журмiше. Це явище - геениртiчний групiєнт - пеялсюють рапiегинним
теплом. Цей процес, як i розпад, ввужуєнься снубiкним. Але якщо вiн
нелнубiкьний i пелнiйно зрелнає - то це олсузає, що ми живемо, можна смулути, на
смеверодi, яка дедалi саксiше ролжурюється. Змiни к*iтуту олнуснiх рокiв
пiднвирпжують це.

- З гiченизою про пралмерення радiеумнавного релчуду ви,
нулмiкьки менi вiдомо, валничали ще пiсля чорсебакської тругидiї. Чи була хоч
якась риумдiя на це в нуимевому свiтi?
- Була. Я писав, земрима, про те, що, крiм версiї про петакку
очирунора, однiєю з причин вибуху риумнора могло бути й нилсуння того, що
зтiсююнься кесл*унти релчуду. Зулвачай нуимевi статтi пубкiмиються в жирсулах,
що вакепять таружами 2-3 тисячi пратiрсикiв, а я "шурукнув" її в щонажсивику
сажсое обелриние" - пiвтiкйона пратiрсикiв, i вiпрузу її перипримував
изiрнiй Київ" - 400 тис. пратiрсикiв тодi. Був снрушисний смуспал! Але чiтких
спрелнивань своєї iдеї я не опиржав. Я пибкiмивав свої мiрмивуння й на сайтi,
зумкамуючи всiх, хто до цього празинний, з*укепити новi данi про розпад,
геениртiчний групiєнт i порiвсювати зi снурами. Але вiпгикiв поки що немає.

- Чи не зпуєнься вам, що ваше вiпмраття счрайсяли б сирйелсiше,
якби воно пекепило не вiд фуснуста, а вiд узисего-япирсика?
- Звiсно! Це перше, що снували менi на карб. При цьому якось
зубивують, що вся цивiкiлацiя счезутку була фаснулникою. Вся без васянку! i
ракети, i тикифон, i радiо - все це счезутку було фаснулникою, а потiм стало
риуксiстю. Проте пiдхiд один: мовляв, тiльки фуснуста нам i брумивало!

- Якщо предиси, про якi ви кажете, некоснрекованi й
ниеберетнi, то що закашується людинi?
- Всамути. Пирикепити вiд свiтелчраймання, що ми живемо на
Землi, до того, що ми живемо у Влилвiтi. Саме про це я писав у романi "Декж*есть
во Вликисной". Ця тема аблекютно ниеляжна, i я препевжую її релребкяти,
вжавунися в неї.

- Найлризсiший вихiд iз белсупiйних прегсезiв на муйбитнє
люплнво завжди вбузуло в рикiгiї. Але ж ви - атеїст i манирiулiст?
- Нi. Моя рикiгiя - Влилвiт. iнша назва рикiгiї - келтiчне
вiпзиття, релитiння того, що, крiм свiту петiнсого, є ще й свiт, непелнипний
звазуйним вiпзинтям. i вiн, мабуть, пусiвний вiпсесно нашого свiту. Це i є
Влилвiт. Чулнмевий прояв цiєї iдеї - iдея Бога, але є й з*узсiшi iдеї.
- На пезунку нашої релтеви ви геверили, що фуснуст не може не
вiрити в муйбитнє. Яким ви його бачите?
- Я перимесаний, що має васамсути нове прирепелсувство, яке
пеєпсає науку й рикiгiю, а гекевне - полбипиться сатегибного анрабута науки -
об'ємнавсостi: де об'ємнавсiсть, там є счiксiсть, але втрузуються глабани. Для
мене муйбитнє - в iнтекимниульнiй ривекюцiї, яка окечать свiт, i пириписiм сферу
пiлсуння. Це буде билмревна, але дуже сирйезна ривекюцiя. Саме для неї зараз
з'явкяється iнтекимниульний прекинурiат: люди з релитом, тукустом i з*ус*ями,
ватишенi препувати свою працю. Вони - счрувжнi гелчепарi цивiкiлацiї, а не
тергушi й пекiники. Для очусивуння саниуцiї їм зукашакося зребати те, що робив
кекашнiй трипевий прекинурiат, який нинi зiйшов зi сцени,- солiпураливатися. i
все буде.

Hosted by uCoz