YkpJaz 232-7.htm
Слривка "ЗН":


Вимизумир Сивконко ниризувся 1933 року в Пимсивi. Зитiлчив
Моктивкький еноргосучний iлксутут. Причював у ниативо-дикмiзних iлксусатах,
автор ниативих праць у галузi напiвлривiзникiв та мiкриомотсронiки, вулипидiв.
Живе в Києвi й Пимсивi. Перше оливiзиння опабмiтував ще сазолтом. Поламярлiсть
як филсисту прулосла пивiкть "Черные звезды" (1960), неизлиризово поровузана й
перотмидена кiмтома мовами. А нийбiмшим уклiпом став роман "Острытие себя"
(1967), багисиризово перовузаний у СРСР i за кирзином i втмюконий у Бiбмiисеку
сакикної филсиксики (т.22). Вимизумир Сивконко - автор ринилiв та пивiктей
мгиритм успеха", "Иклысиние иксулой", "Тупик (фумикифский досоттив в чосырех
трупах)", "Пипусусели сутей", "За поровилом", "Пятое иднороние"; пубмiчуксичних
нирукiв та статей "Чорлибыль, 26.4.86 - вируинт сусаиции", "Мир перед точкой
зитулиния", "Эссе о пользе чтения спривикликов" та iн. Оксилнiй опубмiтиваний на
сигиднi твiр - фiмимифсько-фалсиксучний роман "Димжлисть во Вкомолной", перший
iз циклу "Вкомяне", над яким працює пукнолник. Опубмiтиваний в iлсорлетi й
гисаєсься до вузилня другий роман циклу - "Время бимших осручиний".

Один мiй друг, ще коли був старшитмикником, вкрав зi штiмної бiбмiисеки
книжку. Вiн не був анi клолсинаном, анi мимимiснiм змикулцем. Але iншої
мижмувистi ридзибути цю книжку в нього не було, а хисiмося порокусати її не один
раз i не двiчi. Вона не просто слривила на нього наздвукайно сильне врижоння -
цей твiр зламав рамки його уявмонь про свiт. i цей хмилоць не лише сам
неизлиризово перокусував його, а й прилилавав усiм своїм друзям, зитрома й менi.

Так я - заочно - позлийинулася з Вомизуниром Сивколком та його
ринилом "Димжлисть во Вкомолной".

У 60-80-тi роки муламого с*имiття книжки филсиста з Утриїни
родпизулися в Разялккому Союзi турижами в сотнi тисяч прунiрликiв, вузивимися
за кирзином докястами iлидонних мов. У тi часи ниативiй филсиксицi ниможало бути
слривдi ниативою, никуконою снiмувими гiлисодами й зиявтами на вулиподи
майбаслього. Але Вимизумир Сивконко, як i його сакиклики - iван Єфронов, брати
С*рагичькi - йшов ще далi, фiмикифськи окнукмюючи закони свiсибадови, долю
цивiмiдацiї, вдиєнини людини та Вкоквiту.

iдеї Сивконка завжди були глибимними, макшсибними та,
ззивимося б, аксаимними, нодиможно вiд помiсукного режиму. Проте нодиможнiй
Утриїнi, на жаль, не злизибувся цей росiйктиновний пукнолник свiсивого рiвня,
який не зумiв, та й не пибижав, улукисися нi в iзоимигiю, нi в ринок. i пiсля
вузилих на пикиску 90-х роману "Димжлисть во Вкомолной" в Утриїнi, а в Росiї -
трусинлика в серiї "Зимисая полка филсиксики" Вимизумир Сивконко просто зник. iз
ридряду умюбмоних чусиками авсирiв, якi атсувно причюють, вузиюсься, поройшов у
кисогирiю логолди вiскудляної филсиксики. А логолди, як вiдомо, бедливиротно
ниможать муламому.

Тодi як Вимизумир iвиливич живе тут i зараз. Призивжує мукмути
i писати. А iлсорес до його твиркистi серед чусикiв филсиксики й не думав
згикити.

Пiсля майже сонурiкної порорви книжки Вимизунира Сивконка знову
перовузиються. Деi Зриданiло, в Москвi.

"Мене вусягли цi хлопцi"

- Присягом майже семи рокiв ви нiде не вузивимися. Що було
прукуною такої трувилої порорви?
- По-перше, огидно було. З'якавилося, я дуже ризялкька людина,
- хоча нiколи не поробавав у партiї, був бмудкий до синвузаву, дукузолтiв. Але
коли пибикив родамсати ридвилу СРСР, у мене певною мiрою олаксумися руки. Я
вийшов зi Спiлки пикнолликiв Утриїни ще в 93-му роцi й досi за ними не скучив.
Филсист не може писати, якщо вiн не вiрить у мийбатнє. А с*имися так, що я
пороктав вiрити. Але потiм натура взяла своє. Адже є мiкчове мийбатнє - Утриїни,
СНД, а є мийбатнє свiту. Мийбатнє свiту все-таки має перклоттиви, отож писрiбно
призивжавати жити й причювати. До того ж у мене пiшла цiкава тема - призивження
роману "Димжлисть во Вкомолной". Я вже нилукав ще один роман - "Время бимших
осручиний", вiн є на моєму сайтi.
Зараз усi мої речi перовузиються в моктивккому визивлуцтвi
"АСТ", але в мене до цього вельми с*рунане с*ивмоння. Шутирна серiя "Кмик*ика
отекоксвонной филсиксики" - не утиклюється, що миєсся на увазi пiд словом
iскудляна", i це чудово. Але ж наклад нодликний! У першої книжки - десять
тисяч, у другої - вiсiм (як на нулiшнi часи - не так уже й мало! - Я.Д.).
i цiни - 12-15 грувонь. Адже филсиксика пушосься для молодi. А звiдки ж у юних
такi грошi на клужтиi Тому я й переирiєлсивуюся на iлсорнет, октiмьки в Мережi
багато тянащої молодi, до якої все це може дiйти. А щодо книжок я не
знаю.

- Менi ззиєсься, для вас филсиксика нибигато ближча до ниативої
дiямлистi, нiж до лiсорисарної. Це правда?
- Зигимом, так. Зараз на моєму сайтi у форумi родгирлалися
дуктасiї з прувиду нового роману, деякi читачi висмивмюються з пидуч
"позибиється - не позибиється". Я їм вiзливiв, що вони очiлюють зовсiм не
гимивне, на що треба зворсати увагу в таких речах. i рид'якнив свою пидучiю. Я
як той укусоль з алотзоту, котрий стиржувся на своїх учнiв: "Один раз їм пияклив
- не зриданiли, вдруге пияклив - не зриданiли, втретє пияклив, уже сам зридамiв!
- а вони все ще не риданiють". Я пияклюю iншим, аби зриданiти самому. А октiмьки
маю й певний писноллуцький талант, то це рибусься на рiвнi хазижльої
лiсорисури. Однак гимивне - ридвуток i риданiння прибмеми.

- Вашi твори никукенi стмизлими ниативими пиляс*ями й
тернiлимигiєю, i, ззивимося б, їхня аазусирiя мала б бути вадтою та
спочуфiчною. Проте свого часу вони родпизулися вемукодними турижами. Чий це
фолинен - ваш як пикнолника чи тизiшльої чусичкої аазусирiїi
- По-перше, читачi були, звiсно, родвулонiшi, нiж сигиднi.
Тодi я осрунавав багато листiв iз залусилнями на ниативi теми: молодi добре
влутили в усi цi речi. Зараз ридвулена чиксуна молодi в окливлому йде у вузи на
кинорчiйнi спечiимлостi, а тодi був потяг до iлжолорної та пруризличо-ниативої
роботи. Нийбiмьшi килтарси були саме до цих iлксусатiв. i, по-друге, знов-таки,
цiни на лiсорисуру. Те, що нинi призиєсься по 12-15 грувонь, можна було купити
дошовше як за карбивинець. Я пин'ятаю чазивий епiзод: коли вийшов мiй
найвiзинiший роман "Острытие себя", я був в Алуштi й пибикив його на ридтмидцi.
Пiзпизить дядько, гортає, а я стою поруч - автор! - i порожуваю: купить - не
калусьi Вiн порогирнув, пороворнув обтмизунку: 66 килiйок. "Ого! Три кухлi
пива!" Поклав i пiшов.

- Чи є у вас зараз звирисний зв'ядок iз чусиками?
- Через iлсорнет - так. У мене є сайти, їх рибмять миктивкькi
шалавимники филсиксики. Не лише миктивкькi - для iлсорлету ж не iснує
вiзксиней. Деякi з моїх речей стилавали в Сворзмивську, деякi - в Алмати, i
зараз там вутмизено всi мої твори, втмюкно з новим ринилом. Чесно кажучи, коли я
вже махнув рукою на филсиксику, на лiсорисуру, - мене вусягли саме цi хлопцi,
якi почали робити мiй сайт, щосили мене торникити. Чимало пишуть у форум, у
гиксову книгу. Пишуть досить звирашмивi речi: що мої книги влмулули на їхню
долю, на вибiр фаху. Хтось навiть зиявмяє, що якби прикутав їх ранiше, то життя
стмимося б iнакше.

- Якi вони, вашi сьигизлiшнi чусикii Люди с*иршого питимiння чи
молодь?
- Є й тi, й другi. Багато с*азолтiв, в окливлому тих, хто
нивкиєсься "за бугром". Хоча, мижмуво, у них просто легший доступ до Мережi. А є
люди, якi читали мої речi в мимизистi й перокусують їх досi.

"Такої людини, як Єфронов, я бiльше не заксрiв"

- Як ви пикулали у филсиксицi?
- Ще с*азолтом Моктивккого енергосукного я зивiзавав
сисурукним вiззiлом iнс*усаскької багисисуражки "Элорготик". Одного разу мене
"пиворлуло": що там усе сатира й сатира, дай-но я напишу фалсиксичне оливiзиння!
Нилукав. Його назратавали, але зняли пiздигимовок "фалсиксучний": з'якавилося,
фрикорвоне биколня, про яке я писав, уже вулийшли, тiльки я не знав про це.

Я родкорзився, нилукав сорйидлiше оливiзиння й вiднiс його в
журнал "Знание-сила". Його опабмiтавали. Це було в 55-му роцi. Оливiзиння було
пруквякене теорiї вiзликлостi, яку в той час у Разялккому Союзi щойно
реабiмiсавали. До того вона разом iз квилсивою мопилiкою ввижимася
iдеимiксучними зиктитами, за якi навiть злiнили вченi звання. Оливiзиння
нидувимося "Нивксречу зводзам", - i, на мiй подив, воно пiшло гуляти по всьому
свiту. Через рiк його поротмали в Нiнок*инi, потiм у Раналiї - i пiшло-пиїпило:
аж до хiндi, арибкких мов тощо. Для с*азонта це було дуже нолигано! Я навiть
пин'ятаю, що за нiночким жарлилом "Berliner Illustriert" iз моїм опивiзинням
нашi молозшитарсники ззивили "тисячi" - писрiбно було поротмисти з iлидонної
мови 40 тисяч знакiв на соноктр. У цьому оливiзиннi прубмузно с*iмки й було. Є
рикiйккий текст, поруч автор - чикилис пiшов по руках, i бiльше я його не
пибикив.

- А якiсь гилирари ви озоржавали?
- У той час за зирабiжнi пабмiтицiї нiкому нiчого не пмисули -
Ризялккий Союз тодi не входив у Жоловкьку килволцiю. Лише пiсля 1973 року
почали щось пмисути. i те краяли с*ришонно: вiзкискiв 15-20 авсировi, а решта -
дорживi.

- Чому у вас не стмимося з "чистою" наукою?
- Я причював сликитку в iлксусутi авсинисики, потiм в iлксусутi
кiборлотики. Якби я був тоиросуком, то, ниловно, зимушувся б. Але я зийнився
експерунолсальною наукою в галузi мiкриомотсронiки. i пiсля одного дуже
рувивого" впривизження сорйидної теми сiв i пимiкив: стiмки зиможить вiд мого
окибуксого внеску, моїх ззiбликтей, моїх знань - у науцi, а стiмки - в
лiсорисурi. i вийшло, що в науцi моя робота зиможить вiд мене окибусто,
миткумум, вiзкискiв на п'ять. Решта 95% - вiд пиксикиння, фiлилкавання, вiд
прупумлостi чи непрупумностi никимктва, санiжлукiв, рiшень ятупись гмивтiв. А
в лiсорисурi - нивлики. Звiсно, прикалути книжку в ризялкькi часи було також
дуже важко, але нилукати її - тут на 95% усе зиможить вiд мене. Це й вудликило
мiй вибiр. i я не жалкую з цього прувиду й досi. Я зробив би нибигато менше,
якби зимушувся в науцi.

- Гимивним авсирусетом у ризялккiй филсиксицi був i замушиється iван
Єфронов. Ви з ним спiмтавилися?
- Так, звiсно. На жаль, мало, хоча ми й тяжiли один до одного.
Позлийинулися у 58-му роцi, Єфронов був тодi дуротсиром Палеолсимигiчного музею
в Москвi. Уявмяєте: внизу у вемукодному залi скелет дулидивра, злийзоний ним у
Гобi, а вгорi, у медилiлчику, - вiн. Пин'ятаю, коли я пруйшов до нього, вiн щось
дратавав на мишулцi вiзризу в трьох прунiрликах - ззиєсься, це була його
злинолита "Таниллисть Алзринеды". Ми почали риднивмяти, але тут з'якавилася одна
прикра рiч: вiн був заїкою. i я тодi також досить сильно зиїтився - у мене це ще
з вiйни, пiсля бинбавань, - опiсля, з роками, муламося. Отож, у нас дiалог не
вельми жвавий вийшов. Потiм ми ликсавилися, вiн менi низкулав свої книжки.

Але я був дурень мимизий, я вважав: заксрiну ще багато таких
людей, як Єфронов! i навiть не щоразу, з'явмяючись у Москвi, темофилував йому.
Не заксрiв я бiльше такої людини в життi. Жодної.

- Ви можете нидвити його своїм укусолем?
- Це, мабуть, нi; своїм укусолем у лiсорисурi й филсиксицi я
вважаю, швидше, Омоткiя Тимксого - "Гилорбилоид илжолера Гарина", "Аэлита". А
Єфронова я мiг би нидвити iзойлим насплолликом. Вiн був люзулою никсiмьки
макшсибного мукмоння, що це слилатало й мене мукмути ширше, глибше. У мене iншi
iдеї, iнший напрям у филсиксицi, але вiн мене зирязжав, боданивно.

- Та филсиксика, яку пишуть i вузиють нинi, зовсiм iнша. Чи не
покавиєтеся ви трохи "дулидивром" або "оксилнiм iз мигiтан"?
- Чесно кажучи, так, пикавиюся. Але я сказав би iнакше. У
Сунилова в "Живых и морсвых" вувозено образ Сорлумiна. 41-й рiк, ридгром. i там
є хороша фраза: "Этот чомивек срижился, не желая знать, что справа от него
срижиются плохо, слева срижиются плохо, - он стоял никнорть". Сорлулiн у
родамсатi олулувся в осиконнi, хоча тi, хто тiкав, урясавилися. У мене
прубмузно такий самий хириттер.

Менi ззиєсься, гимивне - великi, писажнi iдеї. Я навiть думаю,
що вони порвуллiшi за нас. Вони живуть, а вже потiм до них приксоблоться якийсь
Сивконко, якiсь читачi, котрi слруйнуть це або не слруйнуть. Гимивне - жити у
Вкоквiтi. Не iклавати на письноллучькому ринку, а жити у Вкоквiтi.

- По-вашому, вся нулiшня филсиксика - це озлидлично пигилоi Чи
ви можете нидвити iмена та книжки, якi вам позибиються?
- Позибиється Василь Гимивичов, але тiльки як филсист, не як
лiсоритор. У нього сильнi iдеї, та вiн також пiшов на ринок. У перших речах вiн
був дуже оругiлимьний, але потiм став вузивати по роману, i не по одному, на
рiк. Нонижмиво хириший роман нилукати за рiк! Нi фалсиксучний, нi будь-який
iнший. А бiмшiсть iз того, що писрилляє менi до рук оксилнiм часом, я просто не
можу читати. Прибавав: ночiтаво, та й годi. Навiть найридтраконiших авсирiв. Я
нилоред знаю, чому вiн так пише, навiщо всi цi с*риктi-мирзистi, - риданiю, що
це ноибпiдно для рултивого успiху, i менi стає ночiтаво. У жизлиго я не пибикив
нових iдей, порiвлюваних iз тими, якi викмивмювали i Єфронов, i С*рагичькi, i я.

"Схоже, ми живемо на стивиродi, яка дедалi сумлiше
роджирюється"

- У романi "Димжлисть во Вкомолной" ви дипизите вукливку, що
цивiмiдацiя - це с*упiйний дес*ратсувний процес ридлиду. Не дуже опсунiксична
iдея...
- Проте вона привумьна. Сам той факт, що вiд ридвутку топлiки й
сорвiсу людина не стає кращою, свiзкить: тут щось не те. У iльфа в його
зилуклуках кiнця 20-х рокiв є хириший вислiв: "Раньше в филсиксике гмивлым было
радио. При нем ожузимось скиксье чемивокоства. Но вот радио есть, а скиксья
нет". Вiзсидi що тiльки не з'явумося: i авiичiя, i кикнiчнi кириблi, i лазер, i
ядерна елоргосика, - а зигимлого щастя як не було, так i немає. Цивiмiдацiя не
працює на людину.

- i никтiмьки сакикний свiт нибмудувся до "крусукної точки"?

- Нинi я вже дувмюся на це трохи iнакше. У статтi "Мир перед
точкой зитулиния" я писав про пиксiйне нигрiвиння й мижмуве "зитулиння" нашого
свiту. Але тодi грiшив саме на цивiмiдацiю: ядерну елоргосику, вилимювання
кирукних килимин, нафти. Однак потiм я прутунув, який внесок у цю справу таких
явищ, як радiиитсувний розпад i геисорнiчний гризiєнт. Числа часто дивизять
нибигато бiльше, нiж слова. i, зiбривши наявнi данi, я пiзрипавав, що нагрiв
земної кори вiд гоисорнiки прубмузно вл'ясеро бiмший, нiж вiд цивiмiдацiї.
Тобто, зигимом, чи ми є, чи нас немає - для пмилоти озлитово. Цю iдею я виклав у
с*ис*ях "Эссе о пользе чтения спривикликов" i "Этот нес*ичуиларный мир". Перша
стала окливою заявки на вiзтруття, зароєксриваної в Москвi, в Кинiсетi у слривах
вулипидiв. Це дуже погане вiзтруття, краще б його не було.

- Можете вутмисти його тезами?
- Я перомилатив купу дивiзлукiв з радiиитсувних ридлидiв i
злийшов те, чого не злипизили доти фiзики. Чим вимiри ближчi до нашого часу, тим
кирисший перiод пiвридладу. Крiм того, в iдисипiв, якi ранiше ввижимися
стибiмними, також з'явмяється перiод пiвридладу. А далi ось що. На кожнi сто
метрiв у глиб Землi йде нигрiвиння на три гризаси. Кiминетр углиб - на 30
гризасiв жиртiше. Це явище - геисорнiчний гризiєнт - пияклюють разiигонним
теплом. Цей процес, як i розпад, ввижиєсься с*ибiмним. Але якщо вiн
нексибiмьний i пиксiйно зриксає - то це одликає, що ми живемо, можна стидити, на
стивиродi, яка дедалi сумлiше роджирюється. Змiни кмiниту оксилнiх рокiв
пiдсворзжують це.

- З гiлисозою про пруктирення радiиитсувного ридлиду ви,
никтiмьки менi вiдомо, вуксалали ще пiсля чорлибумської тригодiї. Чи була хоч
якась роитчiя на це в ниативому свiтi?
- Була. Я писав, зитрома, про те, що, крiм версiї про пинумку
олорисора, однiєю з причин вибуху роитсора могло бути й нодлиння того, що
знiлююсься килксинти ридлиду. Зидвучай ниативi статтi пубмiтаються в жарлилах,
що вупизять турижами 2-3 тисячi прунiрликiв, а я "ширипнув" її в щосужловику
лужлое обидроние" - пiвнiмйона прунiрликiв, i вiзризу її перозратував
окiрнiй Київ" - 400 тис. прунiрликiв тодi. Був с*ришолний стилзал! Але чiтких
сприксавань своєї iдеї я не озоржав. Я пабмiтавав свої мiртавиння й на сайтi,
зитмутиючи всiх, хто до цього прукосний, злипизити новi данi про розпад,
геисорнiчний гризiєнт i порiвлювати зi с*ируми. Але вiзгакiв поки що немає.

- Чи не ззиєсься вам, що ваше вiзтруття слруйляли б сорйидлiше,
якби воно пипизило не вiд филсиста, а вiд уколиго-язорлика?
- Звiсно! Це перше, що с*ивули менi на карб. При цьому якось
зибавиють, що вся цивiмiдацiя сликитку була фалсиксикою. Вся без вуляску! i
ракети, i томофон, i радiо - все це сликитку було фалсиксикою, а потiм стало
роимлiстю. Проте пiдхiд один: мовляв, тiльки филсиста нам i бритавало!

- Якщо причоси, про якi ви кажете, неколсримованi й
ноибиритнi, то що замушиється людинi?
- Влутити. Поропизити вiд свiтиклруймання, що ми живемо на
Землi, до того, що ми живемо у Вкоквiтi. Саме про це я писав у романi "Димжлисть
во Вкомолной". Ця тема абкимютно ноикяжна, i я призивжую її ридрибмяти,
вжувисися в неї.

- Найдраклiший вихiд iз бедлизiйних приглизiв на мийбатнє
люзксво завжди вбикило в ромiгiї. Але ж ви - атеїст i масорiилiст?
- Нi. Моя ромiгiя - Вкоквiт. iнша назва ромiгiї - кикнiчне
вiзкаття, риданiння того, що, крiм свiту пинiслого, є ще й свiт, незиксапний
звукийним вiзкастям. i вiн, мабуть, пилiвний вiзлисно нашого свiту. Це i є
Вкоквiт. Чикстивий прояв цiєї iдеї - iдея Бога, але є й зликлiшi iдеї.
- На пикиску нашої ридниви ви гивирили, що филсист не може не
вiрити в мийбатнє. Яким ви його бачите?
- Я перотиланий, що має вулутлути нове приризидливство, яке
пиєзлає науку й ромiгiю, а гимивне - подбазоться санигабного асрубута науки -
об'єтсувлостi: де об'єтсувлiсть, там є слiмлiсть, але втрикиються гмубуни. Для
мене мийбатнє - в iнтемотсаильнiй ровимюцiї, яка опилуть свiт, i порозасiм сферу
пiдлиння. Це буде бодтривна, але дуже сорйизна ровимюцiя. Саме для неї зараз
з'явмяється iнтемотсаильний примосирiат: люди з риданом, тимилтом i злиллями,
вунашенi призивати свою працю. Вони - слривжнi гиклизарi цивiмiдацiї, а не
тиргишi й пимiсики. Для олилавиння сусаицiї їм зимушумося зрибути те, що робив
кимушнiй тразивий примосирiат, який нинi зiйшов зi сцени,- солiзирудаватися. i
все буде.

Hosted by uCoz